РОЗ’ЯСНЕННЯ
про застосування положень Регламенту Верховної Ради України щодо можливості внесення до Верховної Ради України законопроєктів про засади державної антикорупційної політики іншими суб’єктами права законодавчої ініціативи, зокрема народними депутатами України (ухвалене на засіданні Комітету 29 червня 2026 року (протокол № 268)
На засіданні Комітету 29 червня 2026 року (протокол № 268) розглянуто лист Голови Верховної Ради України Стефанчука Р.О. від 9 червня 2026 року № 06/04-2026/136863 (електронна картка документа (2258050), в якому йдеться про те, що на засіданні Погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп), що відбулось 8 червня 2026 року, виникли питання про виключне право ініціювання законопроєктів про засади державної антикорупційної політики Кабінетом Міністрів України, зважаючи на положення розділу ІІІ (зокрема, статті 18) Закону України «Про запобігання корупції».
У зв’язку з цим Голова Верховної Ради України Стефанчук Р.О. просить «висловити позицію щодо можливості внесення законопроєктів про засади державної антикорупційної політики іншими суб’єктами права законодавчої ініціативи, зокрема народними депутатами України, та дотримання вимог Регламенту при оформленні та реєстрації законопроєктів за реєстр. №№ 15230 та 15230-2».
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Організація, повноваження та порядок діяльності комітетів Верховної Ради України визначаються Конституцією України, законами України «Про комітети Верховної Ради України», «Про статус народного депутата України», Регламентом Верховної Ради України, іншими законами України та Постановою Верховної Ради України «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України дев’ятого скликання» від 29 серпня 2019 року № 19-IХ.
Відповідно до пункту 18 додатку до вказаної Постанови Верховної Ради України до предмета відання Комітету належить питання, зокрема Регламенту Верховної Ради України та парламентських процедур.
Згідно з частиною третьою статті 21 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» комітети з питань, віднесених до предметів їх відання, мають право надавати роз’яснення щодо застосування положень законів України. Такі роз’яснення не мають статусу офіційного тлумачення.
Порядок роботи Верховної Ради України, згідно з частиною п’ятою статті 83 Конституції України, встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
Відповідно до положень частини першої статті 93 Конституції України, частини першої статті 89 Регламенту Верховної Ради України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата України, крім випадків, передбачених Конституцією України, цим та іншими законами України.
Положеннями частини другої статті 96 Конституції України, частини другої статті 89 Регламенту Верховної Ради України передбачено, що Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України.
Згідно з частиною третьою статті 89 Регламенту Верховної Ради України проект закону про надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів України вносить Президент України або Кабінет Міністрів України.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 17 травня 2001 року № 5-рп/2001 (справа про зміни до закону про бюджет), а саме в пункті 1 резолютивної частини рішення зазначено, що: «Положення частини першої статті 93 Конституції України в аспекті порушеного в конституційному поданні питання треба розуміти так, що Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України … можуть подавати до Верховної Ради України законопроекти з будь-якого питання, крім тих законопроектів, які відповідно до Конституції України можуть вноситися спеціально визначеними нею суб’єктами права законодавчої ініціативи»[1].
Крім цього, у пункті 3.1. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 січня 2009 року № 1-рп/2009 (справа про право законодавчої ініціативи щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України) також зазначено, що «У частині першій статті 93 Конституції України закріплено, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Зазначене конституційне положення не передбачає відмінностей у змісті й обсязі цього права вказаних суб’єктів. Разом з тим в інших нормах Конституції України встановлюється вичерпний перелік законопроектів, які можуть подавати до Верховної Ради України лише окремі суб'єкти права законодавчої ініціативи, визначені у частині першій статті 93 Конституції України. Зокрема, проект закону про Державний бюджет України на наступний рік подає Кабінет Міністрів України (частина друга статті 96 Конституції України), законопроект про внесення змін до Конституції України можуть подавати Президент України або не менш як третина чи дві третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (стаття 154, частина перша статті 156 Конституції України)»[2].
Також Конституційний Суд України у своєму висновку від 13 листопада 2019 року № 5-в/2019 (у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до статті 93 Конституції України (щодо законодавчої ініціативи народу) (реєстр. № 1015) вимогам статей 157 і 158 Конституції України) дійшов висновку, що «при встановленні випадків і порядку реалізації права законодавчої ініціативи Верховна Рада України не може обмежувати права законодавчої ініціативи будь-кого із суб’єктів цього права, визначених Конституцією України»[3].
Щодо оформлення проектів законів України (реєстр. №№ 15320, 15320-2) зазначаємо, що порядок оформлення законопроектів, проектів інших актів визначені статтями 90 – 92 Регламенту Верховної Ради України, зокрема, законопроект, проект іншого акта має бути оформлений відповідно до вимог закону, Регламенту Верховної Ради України та інших прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Законопроект, проект іншого акта подається до Верховної Ради України за підписом особи, яка має право законодавчої ініціативи або представляє орган, наділений таким правом (частини перша, друга статті 90 Регламенту Верховної Ради України). Законопроект, проект іншого акта вноситься на реєстрацію разом з проектом постанови, яку пропонується Верховній Раді України прийняти за результатами його розгляду, списком авторів законопроекту, пропозицією щодо кандидатури доповідача на пленарному засіданні та пояснювальною запискою. Зазначені документи подаються в електронній формі, крім випадків, передбачених Регламентом Верховної Ради України. До документів, які відповідно до Регламенту Верховної Ради України подаються у паперовій формі, додаються їх електронні файли (частини перша, друга статті 91 Регламенту Верховної Ради України).
Своєю чергою, положеннями частини другої статті 92 Регламенту Верховної Ради України передбачено, що у прийнятті на реєстрацію законопроекту, проекту іншого акта має бути відмовлено у разі, якщо він поданий з порушенням вимог статей 90, 91 Регламенту Верховної Ради України.
Підставами для повернення законопроекту, проекту іншого акта без його включення до порядку денного та розгляду на пленарному засіданні визначені частиною другою статті 94 Регламенту Верховної Ради України, а саме: 1) висновок комітету, до предмета відання якого належать питання конституційного права, про те, що законопроект суперечить положенням Конституції України, крім випадків, коли він стосується внесення змін до Конституції України; 2) висновок комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, про те, що внесений законопроект, проект іншого акта оформлений та/або зареєстрований без дотримання вимог закону, Регламенту Верховної Ради України та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів; 3) відсутність фінансово-економічного обґрунтування законопроекту, проекту іншого акта, якщо головний комітет чи відповідна тимчасова спеціальна комісія не вважають за можливе розглядати його без такого обґрунтування; 4) наявність прийнятого в першому читанні законопроекту, щодо якого внесений проект є альтернативним; 5) відхилення на поточній сесії Верховної Ради України законопроекту, положення якого дослівно або по суті повторюють поданий законопроект.
Проект Закону України «Про засади державної антикорупційної політики на 2026 – 2030 роки» (реєстр. № 15230) внесений народним депутатом України Радіною А.О. 13 травня 2026 року. Своєю чергою Кабінетом Міністрів України та народними депутатами України Порошенком П.О. та іншими (всього 5 підписів) в порядку законодавчої ініціативи та з дотриманням строків, визначених частиною другою статті 100 Регламенту Верховної Ради України, внесено альтернативні законопроекти реєстр. №№ 15320-1, 15320-2 відповідно.
Поряд з цим Комітет зауважив, що положеннями частини п’ятої статті 18 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що Антикорупційна стратегія реалізується шляхом виконання державної антикорупційної програми з виконання Антикорупційної стратегії, яка розробляється Національним агентством з урахуванням особливостей, встановлених відповідною стратегією і Законом України «Про запобігання корупції», та затверджується Кабінетом Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності законом, яким затверджено Антикорупційну стратегію.
Водночас положення Закону України «Про запобігання корупції» не передбачають, що внесення законопроекту щодо державної антикорупційної політики або її засад подається на розгляд Верховної Ради України виключно Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи викладене, в аспекті питань, порушених у листі Голови Верховної Ради України Стефанчука Р.О. від 9 червня 2026 року № 06/04-2026/136863 (електронна картка документа (2258050), Комітет вважає таке:
1) право законодавчої ініціативи належить Президенту України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України (стаття 93 Конституції України, частина перша статті 89 Регламенту Верховної Ради України). Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України (частина друга статті 96 Конституції України, частина друга статті 89 Регламенту Верховної Ради України); проект закону про надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів України вносить Президент України або Кабінет Міністрів України (частина третя статті 89 Регламенту Верховної Ради України);
2) порядок роботи Верховної Ради України визначається Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України (частина п’ята статті 83 Конституції України), відтак Регламент Верховної Ради України не передбачає виключного права Кабінету Міністрів України на внесення до розгляду Верховної Ради України проекту Закону України про засади антикорупційної політики;
3) внесений на розгляд Верховної Ради України суб’єктами права законодавчої ініціативи законопроект, проект іншого акта має бути оформлений з дотриманням вимог статей 90, 91 Регламенту Верховної Ради України. У разі, якщо законопроект, проект іншого акта поданий з порушенням вимог статей 90, 91 Регламенту Верховної Ради України, у прийнятті на реєстрацію має бути відмовлено. Підстави для повернення законопроекту, проекту іншого акта без його включення до порядку денного та розгляду на пленарному засіданні визначені частиною другою статті 94 Регламенту Верховної Ради України;
4) проекти законів України про засади державної антикорупційної політики на 2026 – 2030 роки (реєстр. №№ 15320, 15320-1, 15320-2) зареєстровані Апаратом Верховної Ради України з дотриманням вимог статей 89, 90, 91, 92 Регламенту Верховної Ради України.
Голова Комітету С.В.КАЛЬЧЕНКО