Інформація про відрядження головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України

Моргуна Антона Анатолійовича до Конгресу депутатів парламенту Королівства Іспанія з метою участі в XIX семінарі для парламентських радників

У період з 27 січня по 12 лютого 2024 року головний консультант секретаріату Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України Моргун Антон Анатолійович представляв Апарат Верховної Ради України під час XIX семінару для парламентських радників, який було організовано Конгресом депутатів парламенту Королівства Іспанія (далі – Іспанія).

Учасниками семінару були представники двадцяти трьох апаратів (секретаріатів) парламентів країн Східної Європи, Південної Америки та Північної Африки. У рамках семінару було проведено тридцять дві лекції, два воркшопи та два круглі столи, присвячені питанням: конституційно-правового статусу Генеральних кортесів, організаційній структурі Конгресу депутатів, законодавчій процедурі, правовому статусу членів парламенту, їх фінансовому забезпеченню, правовому статусу державних службовців Генерального секретаріату парламенту, законодавчій техніці та політиці гендерної рівності.

1. Конституційно-правовий статусу Генеральних кортесів.

Відповідно до Конституції Іспанії 1978 року[1] (далі – Конституція), Генеральні кортеси складаються з Конгресу депутатів і Сенату, які обираються на чотири роки та представляють іспанський народ. Це представництво також поширюється на членів парламенту, оскільки кожен з них представляє націю, і з цієї причини вони не пов'язані імперативним мандатом. Функції Генеральних кортесів полягають у прийнятті законів і державного бюджету, а також у контролі за урядом.

Конгрес депутатів має низку функцій і повноважень, які вказують на  його домінування у сфері політичного контролю, наприклад, приведення до присяги Голови Уряду або його/її відсторонення від посади; так само, законодавчі ініціативи та бюджет ініціюються нижньою палатою, тоді як Сенат є палатою територіального представництва.

Згідно з положеннями частини першої статті 68 Конституції Конгрес депутатів складається щонайменше з трьохсот і щонайбільше з  чотирьохсот депутатів, які обираються на основі загального, вільного,  рівного, прямого і таємного виборчого права на умовах, встановлених законом.

У свою чергу, в статті 122 Органічного закону про загальну виборчу систему Іспанії від 19 червня 1985 року № 5/1985[2] визначено точну кількість депутатів які обираються до складу Конгресу депутатів – 350 та                            визначено принцип, за яким здійснюється розрахунок. Так, кожна з    50 провінцій має гарантовану квоту на обрання щонайменше двох депутатів, а міста Сеута та Мелілья – по одному депутату. Решта двісті сорок вісім депутатів розподіляються між провінціями пропорційно до чисельності їх населення відповідно до наступної процедури:

·        квота розподілу визначається шляхом ділення на двісті сорок вісім загальної кількості де-юре населення півострівних та острівних провінцій.

·        кожна провінція отримує стільки депутатів, скільки отримано в цілих числах шляхом ділення де-юре населення провінції на квоту розподілу.

·        решта депутатів розподіляється шляхом призначення по    одному депутату кожній з провінцій, чия квота, отримана  відповідно до попереднього пункту, має більший десятковий  дріб.

В указі про призначення виборів зазначається кількість депутатів,   які мають бути обрані в кожному виборчому окрузі відповідно до положень   статті 122 Органічного закону № 5/1985.

2. Функціонування та організація діяльності Конгресу депутатів.

Діяльність Конгресу депутатів регулюється Конституцією та Регламентом Конгресу депутатів[3] (далі – Регламент), який Палата приймає, користуючись автономією, наданою їй згідно з частиною першою статті 72 Конституції Іспанії. Він збирається на сесії, визначені Конституцією, а саме: дві сесії протягом календарного року, перша – з лютого по червень, друга – з вересня по грудень. Поза цими періодами діє Постійна делегація, яка захищає повноваження Палати. Однак, як правило, позачергові пленарні засідання, засідання комітетів та інших органів Палати скликаються поза межами вищезгаданих чергових сесій.

Крім Пленарного засідання, яке складається з усіх членів Конгресу, Палата має кілька органів, які утворюють дві основні категорії: керівні або управлінські органи, з одного боку, і робочі органи, з іншого. До перших, які організовують, керують та спрямовують діяльність Палати, належать Президент, Бюро та Рада партійних речників. Робочі органи – це ті, які безпосередньо займаються парламентською діяльністю, чи то підготовкою дебатів, рішень пленарних засідань, чи то безпосереднім вирішенням питань: комітети, підкомітети, звітні підкомітети, депутатські групи, а також Генеральний секретаріат.

2.1. Президент Конгресу депутатів.

Президент Конгресу депутатів (далі – Президент) наділений повноваженнями представляти Палату і обирається самою Палатою на початку законодавчого терміну.

Згідно зі статтею 32 Регламенту, Президент представляє Палату, забезпечує безперешкодний хід її роботи, веде дебати, підтримує порядок під час дебатів і забезпечує виплати; до обов'язків Президента також входить дотримання Регламенту і забезпечення його дотримання, тлумачення його положень у разі виникнення сумнівів і виправлення будь-яких упущень; однак, щоб видати загальну постанову, Президент повинен заздалегідь заручитися позитивною позицією Бюро і Ради речників.

В іспанському парламентаризмі Президент є неупередженою інституцією, яка виходить за межі політичної конфронтації. При обранні Президента кожен член Палати вписує в бюлетень для голосування лише одне прізвище. Обраним вважається кандидат, за якого проголосувала абсолютна більшість членів Палати. Якщо жоден з кандидатів не набрав такої більшості при першому голосуванні, вибори проводяться повторно серед двох кандидатів, які набрали найбільшу кількість голосів, і обраним вважається кандидат, який набрав більше голосів. Чотири Віце-президенти (заступники Президента) обираються одночасно. Кожен член Палати вписує в бюлетень для голосування лише одне прізвище. Чотири кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів, будуть обрані в такому порядку. У разі рівного розподілу голосів проводяться послідовні голосування серед кандидатів, які набрали однакову кількість голосів, доти, доки не буде подолано рівність (стаття 37 Регламенту). 

Відповідно до положень пункту 3 статті 72 Конституції, Президент здійснює всі адміністративні повноваження і поліцейські функції в приміщенні Палати. Крім того, Президент повинен підтримувати порядок у Палаті і з цією метою він/вона може прийняти рішення про вжиття дисциплінарних і розпорядчих заходів, таких як заклики до порядку, позбавлення права на виступ, розпорядження про те, щоб будь-який образливий вислів не публікувався в «Журналі засідань», або навіть заборонити особі, відповідальній за такі висловлювання, бути присутнім на одному або двох засіданнях, або віддати наказ про її негайне виведення із зали засідань.  

Все це пов'язано з функціями Президента, який очолює Конгрес депутатів. З іншого боку, на Президента покладені й інші конституційні функції, такі як: головування на спільних засіданнях обох палат, які розглядають питання, пов'язані з Короною, що регулюються у розділі                          II Конституції (статті 56-65); отримання від Короля пропозиції щодо кандидатури на посаду Голови Уряду (частина перша статті 99 Конституції),  а також схвалення актів Короля щодо пропозиції та призначення Голови Уряду та розпуску Уряду, якщо жоден з кандидатів не отримає довіри Конгресу депутатів в процесі інвеститури (стаття 64 Конституції).

2.2. Бюро.

Бюро є колегіальним керівним органом Палати. Воно складається зі Президента, чотирьох Віце-президентів і чотирьох секретарів, яким допомагає і консультує Старший секретар або Генеральний секретар. Всі вони обираються Палатою на початку законодавчої каденції за системою, яка сприяє їх розподілу між різними парламентськими групами.

Бюро відповідає за внутрішнє управління та організацію парламентської роботи. В рамках першого аспекту Бюро приймає рішення та вживає заходи, необхідні для організації роботи, внутрішнього регулювання та управління Палатою, відповідає за складання бюджету Конгресу, здійснює керівництво і контроль за його виконанням, впорядкуванням витрат, а також подає повному складу Палати наприкінці кожного року звіт про його виконання.                                

Що стосується організації парламентської роботи, то Бюро відповідає за планування загальних напрямів діяльності Палати, складання порядку денного пленарних засідань і комітетів на кожну сесію та координацію роботи різних органів після попередніх консультацій у кожному конкретному випадку з Радою речників, кваліфікацію парламентських матеріалів і документів, рішення про їхню прийнятність і процедуру роботи з ними, а також інші функції, передбачені Регламентом.

Засідання Бюро скликаються Президентом та консультуються Секретарем (Letrado de las Cortes), який веде протоколи засідань та забезпечує, під наглядом Президента, виконання рішень Бюро. Секретар призначається Генеральним Секретарем Конгресу депутатів.

2.3. Рада речників.

Рада партійних речників є органом, через який парламентські групи беруть участь в організації роботи Палати. Її основна функція полягає в тому, щоб разом зі Президентом та Бюро затверджувати порядок денний пленарних засідань.

Це орган, через який парламентські групи беруть участь в організації роботи Палати. Відповідно до положень статті 39 Регламенту до її складу входять Президент Конгресу депутатів, який є її головою, та голів всіх парламентських груп, які мають повну автономію у призначенні свого представника. У його засіданнях також беруть участь представник уряду, члени Бюро (щонайменше один віце-президент і один секретар) і Генеральний секретар. Основною функцією цього органу є визначення порядку денного пленарних засідань. Крім того, з ним необхідно консультуватися з різних питань, таких як підготовка розкладу і порядку денного, визначення кількості членів комітетів, створення певних типів цих органів. Рішення Ради спікерів приймаються зваженим голосуванням, що означає, що голос кожного голови еквівалентний кількості членів відповідної парламентської групи.

2.4. Постійна делегація.

Це орган особливого характеру, який відповідає за забезпечення повноважень Палати в період між сесіями. Він виконує роль замінника пленарного засідання Конгресу депутатів, щоб певні та особливі функції не залишилися без уваги, коли Конгрес розпущений або його мандат закінчився. Це стосується затвердження декретів-законів, виданих Урядом, а також інформування, санкціонування та оголошення, залежно від обставин, стану небезпеки, надзвичайного стану та стану облоги.

Після закінчення терміну повноважень Генеральних кортесів або у випадку їх розпуску Постійна делегація продовжує виконувати свої функції до скликання нових Генеральних кортесів. На засіданні відповідної палати Постійна делегація доповідає про розглянуті питання та прийняті нею рішення.

2.5. Комітети та підкомітети.

Комітети це робочі органи, які готують рішення, які мають бути прийняті під час пленарних засідань. Вони розглядають будь-які урядові законопроекти, неурядові законопроекти або будь-які інші питання, передані їм Бюро Конгресу депутатів в межах своєї компетенції. Вони складаються з членів, призначених кожною парламентською групою, в кількості, яка визначається Бюро після консультацій з Радою речників, пропорційно чисельності кожної групи в Палаті.

Слід зазначити, що відповідно до положень частини другої статті 40 Регламенту парламентські групи можуть замінити одного або більше своїх членів у комітеті будь-яким іншим членом або членами тієї ж групи після попереднього письмового повідомлення Президента Конгресу депутатів. Якщо заміна стосується лише розгляду конкретного питання, дебатів або засідання, повідомлення подається в усній або письмовій формі Голові комітету.

Комітети обирають зі свого складу Президії/Бюро комітету (Меса), яке складається з Голови, двох заступників Голови та двох секретарів. Вибори проводяться відповідно до положень, що регулюють вибори Бюро Конгресу депутатів, з належним урахуванням різної кількості посад, що підлягають заповненню.

Згідно з положеннями статті 43 Регламенту Комітети здійснюють розгляд законопроектів або питань, доручених їм Бюро Конгресу депутатів згідно з їхньою відповідною юрисдикцією. Бюро за власною ініціативою або на вимогу зацікавленого комітету може прийняти рішення про те, що з питань, які належать до основної юрисдикції одного комітету, інший комітет або комітети повинні представити попередній звіт. Комітети повинні завершити розгляд будь-якого питання в максимальний термін до двох місяців, за винятком випадків, коли Конституція або Регламент встановлюють інший термін, або коли Бюро Палати, беручи до уваги виняткові обставини, які                                   можуть виникнути, приймає рішення про продовження або скорочення такого терміну.

Юрисконсульти (Letrados), які є працівниками секретаріатів                   комітетів, надають Комітетам та їхнім Президіям і групам необхідні юридичні, технічні консультації для виконання покладених на них завдань, а                         також готують відповідні звіти та висновки, включаючи прийняті                резолюції.

Комітети можуть бути:

1) постійні законодавчі комітети[4];

2) постійні незаконодавчі комітети, а саме: Комітет з питань Регламенту, Комітет з питань статусу депутатів та Комітет з петицій;

3) тимчасові комітети, такі як слідчі комітети.

Відносно Комітету з питань Регламенту Регламент містить окремі положення (стаття 47), якими визначено, що Комітет складається з Президента Палати, який головує на його засіданнях, інших членів Бюро Конгресу депутатів та членів, призначених парламентськими групами, відповідно до положень статті 40 Регламенту, які передбачають застосування принципу пропорційного представництва.

У свою чергу, до складу Комітету з питань статусу депутатів входить по одному депутату від кожної депутатської групи. Він складається з Голови, заступника Голови та секретаря, які є представниками, у такому порядку, трьох найбільших депутатських груп, сформованих на початку парламентської каденції. Комітет діє як орган, відповідальний за підготовку резолюцій Палати, коли остання, відповідно до Регламенту, має висловитися з питань, що стосуються статусу депутатів, за винятком випадків, коли така пропозиція належить Президенту або Бюро.

Вимоги щодо формування Комітету з питань статусу депутатів є однаковими і для Комітету з петицій. Цей Комітет розглядає кожну індивідуальну або колективну петицію, отриману Конгресом депутатів, і може прийняти рішення про її направлення, у разі необхідності, через Президента, до: Захисника народу (Омбудсмена), комітету Конгресу депутатів, який розглядає дане питання, Сенату, Уряду, суду, до прокуратури, самоврядній громаді, Раді провінції, Раді Канарських островів (Кабільдо) або відповідній міській раді. Комітет може також прийняти рішення, якщо надсилання до цих органів та установ не є доречним, про відкладення петиції в «довгу шухляду» без будь-яких подальших дій. У всіх випадках петиція приймається до розгляду, а про прийняте рішення повідомляється автору петиції.

Положеннями статті 50 Регламенту передбачено, що Палата за пропозицією Бюро після консультацій з Радою речників може прийняти рішення про утворення інших постійних комітетів на період парламентського терміну. У рішенні про створення такого комітету повинні бути викладені критерії, що регулюють розподіл обов'язків між створеним таким чином комітетом та іншими комітетами, якщо такі існують, які можуть бути зачеплені цим рішенням. Рішення про розпуск комітетів може бути ухвалене за такою ж процедурою.

2.6. Парламентські групи.

Парламентські групи є основними суб'єктами парламентського життя. Вони визначають час виступів у дебатах і мають право вносити майже всі регуляторні ініціативи. Вони створюються в кожній палаті на початку кожного законодавчого терміну.

Депутатські групи можуть бути створені мінімум п'ятнадцятьма членами Конгресу депутатів, але також можуть бути сформовані членами однієї або декількох політичних партій, які, хоча і не досягли зазначеного мінімуму, але отримали не менше п'яти місць і не менше п'ятнадцяти відсотків голосів виборців у виборчих округах, де вони висунули своїх кандидатів, або п'ять відсотків голосів виборців в цілому по країні.

 У жодному разі окрема група не може бути утворена депутатами Палати, які належать до однієї партії. Окрему депутатську групу також не можуть утворювати депутати, які на момент виборів належали до політичних партій, що не протистояли одна одній перед виборцями.

Створення депутатських груп здійснюється протягом п'яти днів після установчого засідання Конгресу депутатів шляхом повідомлення про це Бюро. У зазначеному повідомленні, яке підписується всіма бажаючими утворити групу, вказується назва групи та імена всіх її членів, її речника (представника), а також тих членів, які можуть, у разі необхідності, заміщати такого представника. Депутати, які не належать до жодної зі створених таким чином депутатських груп, можуть приєднатися до будь-якої з них шляхом подання заяви, яка після прийняття її речником групи, до якої вони бажають приєднатися, подається до Бюро Палати. Жоден депутат не може належати до більш ніж однієї парламентської групи.

Слід звернути увагу на те, що відповідно до положень статей 25 та 26 Регламенту депутати, які не увійшли до складу депутатської групи протягом визначеного терміну, автоматично включаються до складу змішаної депутатської групи (Grupo Parlamentario Mixto).

Переходи з однієї депутатської групи до іншої, за винятком змішаної депутатської групи, можуть відбуватися лише протягом перших п'яти днів кожної сесії. Якщо протягом роботи Парламенту чисельність депутатської групи, крім змішаної депутатської групи, зменшується до менш ніж половини від мінімальної кількості, необхідної для її формування, така група розпускається, а її члени автоматично стають членами змішаної депутатської групи. 

3. Законодавча процедура.

З гідно з Конституцією Іспанії право законодавчої ініціативи належить Уряду, Конгресу депутатів, Сенату та Асамблеї автономних регіонів. Крім того, існує народна законодавча ініціатива, коли пропозиція вноситься групою громадян чисельністю не менше 500 000 осіб. Ця ініціатива не може стосуватися питань: органічного права, оподаткування, міжнародних відносин або прерогативи помилування (стаття 87 Конституції).

Ініціатива, якщо вона подається Урядом має назву законопроект, а в інших випадках – законодавчою пропозицією. Таке розділення має своїм наслідком різницю у процедурі їх розгляду. Якщо це ініціатива, внесена депутатами, регіональними зборами або групою громадян чисельністю не менше 500 000 осіб, вона повинна пройти стадію розгляду, тобто пройти дебати і голосування на пленарному засіданні щодо її доречності. Урядові законопроекти та законодавчі пропозиції, що надходять від Сенату, звільняються від цієї процедури.

Слід зазначити, що законодавчі пропозиції можуть вноситися парламентськими групами або щонайменше п'ятнадцятьма депутатами.

У свою чергу, урядові законопроекти ухвалюються Радою Міністрів, яка передає їх на розгляд Конгресу депутатів разом із пояснювальною запискою та необхідна супровідна інформація, що уможливлює прийняття рішення щодо них. Бюро Конгресу депутатів забезпечує публікацію законопроекту, встановлює дату початку періоду, протягом якого можуть бути запропоновані поправки, і передає законопроект до відповідного комітету.

Після опублікування законопроекту, поданого Урядом, або після того, як Палата вирішила взяти до розгляду законодавчу пропозицію, починається відлік п’ятнадцятиденного строку для внесення перших поправок до відповідного комітету у письмовій формі до всього тексту законопроекту або до окремих його розділів.

Поправки до всього законопроекту – це поправки, які ставлять під сумнів своєчасність, принципи або дух законопроекту і вимагають його повернення до Уряду, або пропонують повний альтернативний текст. Такі поправки можуть подаватися лише парламентськими групами (частина третя статті 110 Регламенту).

Поправки до розділів можуть стосуватися їх вилучення, зміни або доповнення. У двох останніх випадках вони повинні містити конкретні формулювання, що пропонуються. З цією метою та загалом для всіх цілей законодавчої процедури кожне додаткове, прикінцеве, скасовуюче або перехідне положення законопроекту вважається розділом, так само як і назва законопроекту, заголовки різних частин, на які він поділений, систематичне розташування розділів та пояснювальна записка.

Окремо слід привернути увагу до того, що розгляд поправок до законопроекту, що тягнуть за собою збільшення бюджетних асигнувань або зменшення бюджетних надходжень, потребує дозволу Уряду. З цією метою підкомітет з питань звітності, якому доручено підготовку проекту висновку щодо законопроекту передає Уряду через Президента будь-які поправки, які, на його думку, можуть збільшити бюджетні асигнувань або зменшити бюджетні надходження. Уряд надає відповідь із зазначенням причин протягом п'ятнадцяти денного терміну, після закінчення якого вважається, що мовчання Уряду означає його згоду. Уряд може висловити свою незгоду з розглядом поправок, що передбачають збільшення бюджетних асигнувань або зменшення бюджетних надходжень, на будь-якому етапі розгляду таких поправок, якщо з ним не були проведені консультації в порядку, визначеному Регламентом.

Комітет призначає Підкомітет зі звітності, який складається з членів, що належать до різних парламентських груп Палати, кількість яких встановлюється Бюро на початку законодавчого терміну. Цей орган, який консультується з секретарем, збирається за зачиненими дверима для вивчення різних поданих поправок і подає звіт, який згодом обговорюється Комітетом. Після завершення дебатів у Підкомітеті з питань звітності Комітет збирається на відкрите засідання, щоб обговорити і проголосувати поправки до тексту і винести свій висновок.

Після того, як Комітет завершує свою роботу, законопроект включають до порядку денного пленарного засідання, де проводяться дебати щодо законопроекту та будь-яких поправок, що залишилися нерозглянутими.

Обговорення законопроекту в цілому на пленарному засіданні проводиться, якщо поправки до законопроекту в цілому були подані у встановлений цією статтею строк. Голова комітету в такому разі передає Президенту всі запропоновані поправки до законопроекту в цілому для включення їх до порядку денного пленарного засідання, на якому вони будуть обговорюватися. Дебати щодо законопроекту в цілому проводяться відповідно до положень Регламенту і щодо кожної із запропонованих поправок надається можливість висловитися «за» чи «проти». Після завершення обговорення головуючий ставить на голосування поправки до законопроекту в цілому, які були поставлені на захист, починаючи з поправок, що передбачають повернення законопроекту до Уряду. Якщо Конгрес депутатів на пленарному засіданні приймає рішення про повернення законопроекту, він вважається відхиленим, і Президент повідомляє про це Уряд. Якщо ні, то він передається до комітету для продовження розгляду. Якщо Конгрес на пленарному засіданні приймає поправку, що пропонує альтернативний текст, вона передається до відповідного комітету і публікується в Офіційному парламентському віснику, після чого призначається новий період для внесення поправок, які можуть стосуватися виключно розділів законопроекту.

Після завершення дебатів щодо законопроекту в цілому, якщо такі дебати проводилися, і в будь-якому випадку після закінчення строку, встановленого для внесення поправок, комітет призначає зі свого складу одного або кількох доповідачів, які на основі тексту законопроекту та поправок, запропонованих до його розділів, протягом наступних п'ятнадцяти днів складають висновок. Разом з цим, Президія комітету може продовжити строк, дозволений для підготовки доповіді, якщо цього вимагає важливість або складність законопроекту, але в межах максимального строку розгляду в комітеті законопроекту, визначеного у частині третій статті 43 Регламенту, у два місяці.

Після завершення підготовки висновку підкомітету дебати в комітеті проходять по секціях. Під час розгляду кожного розділу можуть виступати автори поправок і члени комітету.  

Важливим є те, що під час обговорення розділу законопроекту Президія комітету може прийняти до розгляду нові поправки, подані у письмовій формі членом комітету, за умови, що вони спрямовані на досягнення компромісного узгодження між вже поданими поправками та текстом розділу. До розгляду також приймаються поправки, спрямовані на виправлення технічних, термінологічних або граматичних помилок чи неточностей (частина третя статті 114 Регламенту).

Висновок комітету, підписаний його головою та одним із секретарів, передається Президенту з метою подальшого розгляду.

Парламентські групи протягом сорока восьми годин з моменту завершення підготовки висновку повинні письмово повідомити Президента Палати про будь-які окремі голосування та поправки, які після того, як вони відстоювали та голосували їх в комітеті і не були включені до висновку, вони мають намір відстоювати їх на пленарному засіданні.

Розгляд законопроекту на пленарному засіданні та відповідні дебати можуть розпочинатися з представлення ініціативи Уряду його членом та з представлення доповіді члена комітету, якщо комітет прийняв таке рішення. Тривалість цих виступів не може перевищувати п'ятнадцяти хвилин.

Президент після консультацій з Бюро та Радою речників може:

1)    організовувати дебати та голосування за розділами або за темами, групами розділів або поправок, якщо це доцільно з огляду на складність тексту, однорідність або взаємозв'язок цілей поправок або для більшої ясності в політичному протиставленні різних позицій.

2)    заздалегідь встановлювати максимальний час для обговорення законопроекту, відповідно розподіляючи його між різними доповідачами, і приступати до проведення голосування.

Слід зазначити, що відповідно до положень статті 118 Регламенту під час дебатів Президент може вносити поправки, спрямовані на виправлення технічних, термінологічних або граматичних помилок чи неточностей. Компромісні поправки між вже внесеними поправками і текстом висновку можуть бути допущені до розгляду лише за умови, що жодна депутатська група не заперечує проти їх допущення і таке допущення тягне за собою відкликання поправок, яких стосується компромісна поправка.

Після завершення дебатів щодо законопроекту, якщо внаслідок прийняття особливої думки або поправки, або голосування по статтях, отриманий текст може виявитися непослідовним або нечітким у будь-якому відношенні, Бюро може за власною ініціативою або на прохання комітету повернути текст, прийнятий Палатою, назад до комітету виключно для того, щоб комітет протягом одного місяця підготував узгоджений проект, який враховує рішення Палати. Підготовлений таким чином текст подається для прийняття остаточного рішення Палатою, яка приймає або відхиляє його в цілому одним голосуванням.

Після ухвалення законопроекту Конгресом депутатів Президент передає його Президенту Сенату разом з довідковою інформацією до нього та документами, підготовленими під час проходження законопроекту через Конгрес депутатів.

Законопроект, прийнятий Конгресом депутатів, на який Сенат наклав вето або до якого Сенат вніс поправки, передається для подальшого розгляду до Конгресу.

Якщо Сенат застосував право вето щодо законопроекту, дебати проводяться відповідно до положень про дебати щодо всього тексту. Після завершення дебатів текст, спочатку прийнятий Конгресом депутатів, ставиться на голосування, і якщо він буде підтриманий абсолютною більшістю голосів членів Палати, вето знімається. Якщо він не набере такої більшості, законопроект ставиться на голосування через два місяці після застосування вето. Якщо під час повторного голосування законопроект отримає просту більшість поданих голосів, вето також знімається; в іншому випадку законопроект вважається відхиленим.

У свою чергу, відповідно до положень статті 91 Конституції, Король протягом п'ятнадцяти днів надає свою згоду на закони, прийняті Генеральними кортесами, промульгує їх і наказує негайно опублікувати.

3.1. Законодавчі пропозиції членів Конгресу депутатів.

Відповідно до положень статті 124 Регламенту законодавчі пропозиції членів Конгресу депутатів подаються разом з пояснювальною запискою та необхідною супровідною інформацією, що дозволяє прийняти рішення щодо них.

Законодавчі пропозиції членів Конгресу депутатів можуть бути прийняті за ініціативою: члена Конгресу за підписом чотирнадцяти інших членів Палати або парламентської групи за одноосібним підписом її речника (представника).

Після реалізації ініціативи Бюро Палати видає розпорядження про публікацію законодавчої ініціативи та направлення її до Уряду, щоб останній міг висловити свою думку щодо доцільності його прийняття до розгляду, а також про його схвалення або про його подальший розгляд, якщо він передбачає збільшення бюджетних асигнувань або зменшення бюджетних надходжень. Якщо протягом тридцяти днів Уряд не надасть однозначної відмови у наданні згоди на його розгляд, законопроект може бути включений до порядку денного для його розгляду. Перед початком дебатів зачитується позиція Уряду, якщо така є. Після цього Президент запитує, чи буде Палата приймати законопроект до розгляду. У разі позитивного рішення Президія Палати приймає рішення про направлення законопроекту до відповідного комітету і відкриття відповідного строку для внесення поправок, але за винятком випадку, передбаченого статтею 125 Регламенту, поправки до всього законопроекту з рекомендацією про його повернення не приймаються. Законопроект розглядається відповідно до процедури, передбаченої для урядових законопроектів, і його представлення в повному складі Палати здійснюється одним з ініціаторів або членом групи, що здійснює ініціативу.

3.2. Прийняття закону за результатами його розгляду в першому читанні.

Положеннями статті 150 Регламенту передбачена можливість прийняття законопроекту за результатами його розгляду в першому читанні. Так, коли характер урядового законопроекту або законодавчої ініціативи членів Конгресу депутатів, що розглядається, робить це доцільним, або простота його/її формулювань дозволяє це зробити, Палата, за пропозицією Бюро і після консультації з Радою речників, може прийняти рішення про його/її безпосередній розгляд в одному читанні. У разі прийняття такого рішення проводяться дебати щодо цілого тексту, причому весь текст ставиться на єдине голосування. У разі позитивного результату голосування текст вважається прийнятим і передається до Сенату. В іншому випадку він вважається відхиленим.

4. Члени Конгресу депутатів та їх матеріальне забезпечення.

Члени Конгресу депутатів обираються у провінційних виборчих округах за списками, поданими політичними партіями, коаліціями та групами виборців за пропорційною системою.

Після обрання вони представляють іспанський народ, а отже, не пов'язані імперативним мандатом. Цей факт не виключає того, що вони можуть вирішити добровільно приєднатися до парламентської групи і підкорятися її внутрішній дисципліні. Крім того, щоб стати депутатом, на першому ж пленарному засіданні, на якому вони присутні, вони повинні скласти присягу або зобов'язання дотримуватися Конституції та заповнити декларацію про свою діяльність.

Депутати мають право бути присутніми та голосувати на пленарних засіданнях та засіданнях комітетів, а також будь-яких інших органів, до складу яких вони входять.

Що стосується нагляду, то вони можуть ставити питання Уряду, на які вони отримують усні або письмові відповіді на засіданнях комітетів або пленарних засіданнях. Для належного виконання своїх парламентських обов'язків і з попереднім повідомленням своєї парламентської групи, депутати мають право вимагати від державних адміністрацій всю інформацію або документи, якими вони можуть володіти.

Вони користуються прерогативами, які є загальними для членів демократичних парламентів і метою яких є захист незалежності Палати. Перш за все, це недоторканність (частина перша статті 71 Конституції та стаття 10 Регламенту), яка означає, що вони не підлягають переслідуванню за висловлені погляди та голоси, подані під час виконання своїх парламентських обов'язків. Разом з цим, недоторканність не перешкоджає Президенту здійснювати свої дисциплінарні функції щодо поглядів, висловлених депутатами. Так, спікер може закликати до порядку будь-якого депутата, який висловив образливі слова чи поняття.

По-друге, депутати користуються свободою від арешту (частина друга статті 71 Конституції та статті 11-14 Регламенту). В силу останнього, вони не можуть бути звинувачені або притягнуті до кримінальної відповідальності без попереднього дозволу Палати, запитуваного Верховним Судом шляхом подання відповідного клопотання про скасування цього привілею. З цією метою має бути дотримана процедура, яка передбачає заслуховування відповідного члена Палати і в результаті якої відповідне рішення приймається таємним голосуванням. Метою цієї прерогативи є захист членства в Палаті, що випливає з народного суверенітету. Аналогічно і з тієї ж причини депутати можуть бути заарештовані лише у випадку затримання на місці злочину.

4.1. Грошове утримання та надбавки членів Конгресу депутатів.

Відповідно до положень частини четвертої статті 71 Регламенту депутати та сенатори отримують грошове утримання (заробітну плату), яке встановлюється відповідними палатами та яке дозволяє їм ефективно і гідно виконувати свої обов'язки, а також мають право на надбавки та відшкодування витрат, які є необхідними для виконання їхніх обов'язків.

Слід зазначити, що всі виплати, зазначені в цьому розділі, підлягають утриманню в порядку загальної системи оподаткування.

Грошове утримання членів Конгресу депутатів у 2023 році складало  3142,14 євро на місяць. До цієї суми додаються, за необхідності, надбавки залежно від посади, яку обіймає депутат як член Бюро, або Ради речників, або  Комітету.

Щомісячні надбавки за виконання службових обов'язків:

·        Президент.

-         Надбавка як члена Бюро: 3437,73 €.

-         Представницькі витрати: 3733,11 €.

-         Витрати для вільного розпорядження: 3060,82 €.

·        Віце-президенти.

-         Надбавка члена Бюро: 1353,07 €.

-         Представницькі витрати: 1130,72 €.

-         Витрати для вільного розпорядження: 790,96 €.

·        Секретарі.

-         Надбавка члена Бюро: 1056,48 €.  

-         Представницькі витрати: 915,53 €.

-         Витрати для вільного розпорядження: 757,69 €.

·        Речники.

-         Представницькі витрати: 1947,71 €.

-         Витрати для вільного розпорядження: 1036,18 €.

·        Заступники речників.

-         Представницькі витрати: 1590,65 €.

-         Витрати для вільного розпорядження: 739,64 €.

·        Голови комітетів.

-         Представницькі витрати: 1598,13 €.

·        Віце-президенти комітетів.

-         Представницькі витрати: 1168,43 €.

·        Секретарі комітетів.

-         Представницькі витрати: 778,96 €.

Крім цього, закон передбачає щомісячну суму в розмірі 2018,41 євро для членів парламенту від інших виборчих округів, крім Мадрида,   і 963,43 євро для тих, хто був обраний від Мадрида. Таким чином, ця сума призначена для покриття витрат, пов'язаних з діяльністю Палати, і тому звільнена від оподаткування відповідно до положень пункту b частини другої статті 17  Закону Іспанії від 28 листопада 2006 року № 35/2006.

4.2. Транспорт, витрати на відрядження та комунікацію.

Конгрес депутатів покриває витрати на проїзд депутатів громадським транспортом (літаком, поїздом, автомобілем або човном), а також витрати на паркування на залізничних станціях та аеропортах. Це відшкодування витрат, тобто депутату не надається певна сума, а квиток оплачується безпосередньо транспортній компанії. Винятком є, звичайно, використання власного автомобіля для поїздок до Палати для виконання парламентських обов'язків,  в цьому випадку, за умови обґрунтування, сплачується 0,26 євро за кілометр, а також, де це підлягає застосуванню, плата за проїзд по автомагістралях.

З травня 2006 року Палата надала кожному депутату, який не має службового автомобіля, іменну картку, що дозволяє оплачувати послуги таксі в Мадриді. Ця картка має річний ліміт у розмірі 3000 євро.

Крім цього, члени Бюро отримують надбавку на проїзд лише в офіційних поїздках, які прямо санкціоновані Бюро. Станом на 1 січня 2006 року розмір цих коштів становить 150 євро на день для поїздок за кордон та 120 євро на день для поїздок в межах Іспанії.

Повідомлення про засідання Палати надсилаються електронною поштою та SMS-повідомленнями. Документація різних органів Палати також поширюється електронною поштою. Так само в електронному вигляді публікуються Офіційний вісник Генеральних кортесів і Журнал засідань. З цією метою Конгрес надає депутатам iPad і мобільний телефон, щоб вони могли виконувати свої обов'язки.

4.3. Довірені особи (помічники) членів Конгресу депутатів.

Згідно зі статтею 2 Положення про персонал Генеральних кортесів, члени Бюро, голови комітетів і парламентських груп можуть пропонувати призначення довірених осіб для надання їм підтримки у виконанні їхніх функцій.

На початку поточного 15-го скликання Конгресу депутатів кабінет Президента складається з семи осіб, члени Бюро (віце-президенти та секретарі) – по три особи,  голови комітетів – по одному помічнику.

Депутатські групи можуть запропонувати призначення кількох помічників, але не більше, ніж один помічник на одного депутата. Крім того, парламентські групи, що складаються з 10 або менше членів, а також змішані парламентські групи можуть запропонувати призначення додаткового координатора. Парламентські групи можуть також поступитися частиною квоти, виділеної іншим групам відповідно до цього співвідношення.

Крім цього, відповідно положень статті 28 Регламенту Конгрес депутатів забезпечує депутатські групи достатньою кількістю приміщень та матеріальними засобами і виділяє їм зі свого бюджету фіксовану дотацію, однакову для всіх, і змінну дотацію відповідно до кількості депутатів у кожній депутатській групі. Розміри цих дотацій встановлюються Бюро Палати в межах відповідних бюджетних асигнувань.

Застосовуючи це правило, Палата встановила фіксовану дотацію в розмірі 30346,72 євро на місяць для кожної парламентської групи та змінну субсидію в розмірі 1746,16 євро на місяць на одного члена, залежно від кількості депутатів у кожній з них.

5. Правовий статус державних службовців секретаріату Генеральних кортесів.

Відповідно до положень частини першої статті 72 Конституції Іспанії палати за спільною згодою встановлюють свій регламент, самостійно ухвалюють свої бюджети, а також затверджують Статут секретаріату Генеральних кортесів. Таким чином Конституція повністю закріплює інституційну автономію палат.

Як зазначено у Пояснювальній записці до Статуту секретаріату Генеральних кортесів (далі – Статут)[5], особливість режиму тих, хто надає послуги Парламенту, закріплена в історії і захищена цим конституційним приписом, відповідає особливому характеру парламентської роботи і, отже, є гарантією її найкращого виконання і необхідної кваліфікації тих, хто є адресатами Статуту.

Дуалізм палат, хоча і є конституційною особливістю Генеральних кортесів, не впливає на єдність Статуту їхнього секретаріату, на який посилаються відповідні регламенти, що, як правило, регулюють права, обов'язки та повноваження державних службовців, які перебувають на службі в Конгресі депутатів і Сенаті.

З огляду на все це, Бюро палат, як компетентні керівні органи для встановлення внутрішнього парламентського режиму, затвердили на спільному засіданні 23 червня 1983 року Статут (Офіційний державний вісник Іспанії від 29 червня 1983 року), до якого в подальшому було внесено зміни.

Слід зазначити, що Статут визначає особливості правового статусу державних службовців Генеральних кортесів, розмежовує посадових осіб парламенту (парламентських державних службовців) та тимчасовий персонал, визначає вимоги до посад окремих корпусів парламентської державної служби, порядок призначення та звільнення з посади, а також визначає перелік та зміст соціальних гарантій парламентських державних службовців тощо.

Відповідно до положень статті 7 Статуту корпус державних службовців Генеральних кортесів складається з наступних категорій:

- Корпус юридичних консультантів Генеральних кортесів.

- Корпус архіваріусів та бібліотекарів Генеральних кортесів.

- Корпус додаткових радників Генеральних кортесів.

- Корпус стенографістів і стенографісток Генеральних кортесів.

- Корпус адміністративних технічних працівників Генеральних кортесів.

- Адміністративний корпус Генеральних кортесів.

- Корпус приставів Генеральних кортесів.

Корпус юридичних консультантів Генеральних кортесів. 

Обов'язком Корпусу юридичних консультантів є надання юридичних і технічних консультацій Президії і Бюро кожної палати, комітетам та їх органам, підкомітетам і групам, а також підготовка відповідно до рішень, прийнятих цими органами, проектів резолюцій, доповідей, висновків та складання відповідних протоколів.

Крім цього, цей Корпус здійснює представництво та захист Генеральних кортесів, Конгресу депутатів, Сенату, а також органів та установ, пов'язаних з ними або залежних від них, у судах, у тому числі й Конституційному Суді Іспанії.

Генеральний секретар Конгресу депутатів і Головний юрисконсульт Сенату призначаються головами кожної палати з числа членів корпусу юридичних консультантів Генеральних кортесів, які мають стаж роботи в ньому більше п'яти років.

Заступники Генерального секретаря Конгресу депутатів та заступник Головного юрисконсульта Сенату призначаються головами кожної палати за пропозицією, відповідно, Генерального секретаря Конгресу депутатів та Головного юрисконсульта Сенату також з числа членів Корпусу юридичних консультантів Генеральних кортесів.

Корпус архіваріусів та бібліотекарів Генеральних кортесів.

Цей корпус відповідає за організацію та управління документальними та бібліографічними ресурсами, що існують у кожній палаті, та їх розповсюдження через компетентні органи, а також за догляд та збереження документальної та бібліографічної спадщини Генеральних кортесів; виконання завдань з надання допомоги та консультацій, звітування, вивчення та внесення пропозицій на вищому рівні з питань, що їх стосуються; керівництво відповідними службами та доступ до управлінських функцій у питаннях, що стосуються їхньої спеціальності.

Корпус додаткових радників Генеральних кортесів.

Корпус додаткових радників відповідає за виконання функцій допомоги та консультацій, які передбачають підготовку доповідей, досліджень та пропозицій на вищому рівні з питань, що стосуються їхньої спеціальності.                 

Корпус стенографістів і стенографісток Генеральних кортесів.

Корпус стенографістів і стенографісток відповідає за повне відтворення виступів і подій, що відбуваються на пленарних засіданнях і засіданнях комітетів палат, в яких вони беруть участь, а також за підготовку Журналу засідань.

Корпус адміністративних технічних працівників Генеральних кортесів.

Цей корпус відповідає за виконання функцій адміністративного та парламентського управління, виконання, перевірку та удосконалення процедур, а також вивчення та внесення пропозицій адміністративного характеру; очолює відповідні служби, як визначено в організаційній структурі.

Адміністративний корпус Генеральних кортесів.

Адміністративний корпус відповідає за виконання адміністративних завдань та завдань з підтримки адміністративного управління, функцій дослідження та надання пропозицій; виконання роботи з текстовими редакторами та іншими комп'ютерними програмами, пов'язаними з адміністративною обробкою; реєстрацію, класифікацію, транскрипцію та зберігання документів, секретарську роботу та керівників адміністративних підрозділів, визначених у планах установи.

Корпус приставів Генеральних кортесів.

Цей корпус виконує завдання зі спостереження, контролю за доступом та охорони будівель Парламенту, а також контролю внутрішнього руху та супроводу осіб; сприяння та допомоги під час проведення засідань органів палат; виконання роботи з розмноження, передачі та розповсюдження документів, предметів та інших подібних завдань; а також будь-які інші допоміжні завдання для адміністративних підрозділів, які можуть бути покладені на них спеціальними службами, до яких вони прикріплені, та керівниками відповідних підрозділів.

Відповідно до положень статті 10 Статуту прийом до відповідного корпусу парламентської державної служби здійснюється за наявності вакантної посади шляхом публічного, відкритого та конкурсного іспиту та вимагає від особи наявності профільної вищої освіти, а у деяких випадках  наукового ступеня.

Цікавим є те, що у кожному оголошенні про вакансії двадцять п'ять відсотків оголошених вакансій резервуються для обмежених вакансій, які можуть бути заповнені членами інших органів Генеральних кортесів з достатньою кваліфікацією. Аналогічно, квота в розмірі десяти відсотків оголошених вакансій буде зарезервована для заповнення особами зі ступенем інвалідності, за умови, що вони відповідають вимогам оголошення, пройдуть відбіркові випробування та у відповідний час підтвердять зазначений ступінь інвалідності та сумісність з виконанням відповідних завдань та функцій.

Перед кожним відкритим конкурсом може проводитися конкурс на заміщення вакантних посад, зарезервованих для внутрішнього просування по службі. На ці посади можуть претендувати державні службовці з Корпусу, безпосередньо підпорядкованого посадам, на які проводиться конкурс, за умови, що вони мають стаж роботи в цьому Корпусі не менше чотирьох років і відповідну кваліфікацію (частина перша статті 12 Статуту).

Процедура відбору може здійснюватися за допомогою конкурсного іспиту або систем конкурсних іспитів, які встановлюють випробування, що підлягають складанню, за винятком тих предметів, знання з яких визначені необхідними при вступі до відповідного Корпусу.

Щодо винагороди яку отримують працівники парламентської державної служби, то положеннями статті 30 Статут визначено, що посадові особи отримують таку основну винагороду:

·        посадовий оклад, який складається з однакової суми для всіх посадових осіб, що належать до одного Корпусу;

·        надбавка за вислугу років, яка складається з відсотка від окладу, що базується на кількості років фактичної служби в кожному органі, та фіксованої суми, яка виплачується після кожних п'яти років фактичної служби в кожному органі. У разі переходу державного службовця до іншого корпусу, суми, нараховані внаслідок завершення кожних п'яти років перебування на посаді державного службовця в Генеральних кортесах, повинні відповідати тому корпусу, до якого державний службовець належав на момент завершення цих п'яти років.

Крім цього, парламентські державні службовці отримують таку додаткову винагороду:

·        надбавку за робочий день, яка виплачується державним службовцям одного і того ж корпусу відповідно до їхніх часових зобов'язань згідно з положеннями, встановленими для цієї мети відповідними комітетами в секретаріатах палат;

·        надбавка при призначенні на посаду, яка виплачується державним службовцям, що обіймають посади, передбачені планами установи, до персонального складу якої вона призначена, у розмірі, встановленому комітетами обох палат на спільному засіданні;

·        спеціальна надбавка, яка виплачується державним службовцям, які обіймають посади, передбачені штатним розписом, у розмірі, встановленому комітетами палат на спільному засіданні. Ця надбавка є винагородою за особливі умови певної роботи, зважаючи на її особливу технічну складність, відповідальність, небезпеку, важкість або доступність.

Також, посадові особи отримують спеціальні надбавки, дві на рік, у розмірі місячної заробітної плати кожна, які виплачуються у червні та грудні. Якщо посадова особа фактично не прослужила весь період або якщо вона змінила посаду протягом цього періоду, то розмір спеціальної виплати пропорційно змінюється.

Додаткова винагорода включає надбавки за особливі заслуги та витрати, понесені посадовими особами.

Крім того, Генеральні кортеси організовують і фінансують участь своїх державних службовців у курсах з підготовки та підвищення кваліфікації з метою сприяння їхньому просуванню по службі та поліпшення якості послуг, які вони надають. З цією метою в генеральних секретаріатах створюється навчальний підрозділ, відповідальний за реалізацію політики палат у цій сфері.

Відпустка для навчання з предметів, безпосередньо пов'язаних з парламентською державною службою, може бути надана на підставі рапорту безпосереднього керівника та з дозволу відповідного Генерального секретаря, і посадова особа має право отримувати протягом максимум одного року 50 відсотків заробітної плати та винагороди, на яку вона має право за вислугу років. Аналогічним чином, Генеральні кортеси сприяють створенню умов, які дозволяють їхнім державним службовцям мати доступ до освіти і культури.

Секретаріат Комітету