РОЗ’ЯСНЕННЯ

з питань реалізації окремих положень статті 51 Регламенту Верховної Ради України (щодо дотримання дисципліни та норм етики народними депутатами України на пленарному засіданні Верховної Ради України)

 (ухвалене на засіданні Комітету 28 квітня 2021 року (протокол № 69)

На засіданні Комітету 28 квітня 2021 року (протокол № 69) розглянуто лист Першого заступника Голови Верховної Ради України Стефанчука Р.О.
від 18 березня 2021 року (електронна картка документа (443046) щодо надання роз’яснення з окремих питань застосування частини четвертої статті 51 Регламенту Верховної Ради України, зокрема:

«1) що варто розуміти під «образливими словами»;

2) якщо це оціночна категорія, то хто визначає, чи виголошені про народного депутата слова є «образливими»;

3) як правильно тлумачити словосполучення «на адресу іншого народного депутата»:

3.1) повинно прозвучати прізвище, ім’я, по батькові народного депутата;

3.2) повинна прозвучати бодай одна персоніфікуюча ознака (прізвище або ім’я чи по батькові);

3.3) повинна прозвучати будь-яка інша персоніфікуюча ознака;

3.4) як бути, коли озвучена персоніфікуюча ознака може стосуватися й інших народних депутатів (однофамільці, особи з однаковими іменами та по батькові тощо);

4) чи повинно надаватись народному депутату право на репліку у разі, якщо слова виголошені на його адресу, але не носять образливого характеру, наприклад, у випадку безпосереднього звертання до народного депутата, оприлюднення не оціночних, а фактичних даних щодо депутата тощо;

5) чи повинно надаватись народному депутату право на репліку у разі, коли інший народний депутат не виголошує образливих слів, а констатує факт свого негативного ставлення, виключно з метою передати слово першому народному депутату, наприклад, «я негативно ставлюсь до депутата такого-то, тому прошу передати йому слово».

6) чи може головуючий на пленарному засіданні, якщо був наявний факт виголошення образливих слів на адресу народного депутата або депутатської фракції (групи), звернутись до очолюваного Вами комітету із проханням розглянути питання щодо притягнення депутата, який здійснив таке виголошення, до відповідальності».

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 13, частини першої
статті 17, частини третьої статті 21, статті 24 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» в порядку аналізу практики застосування державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами Конституції та законів України, з питань, віднесених до предмета відання, Комітет має право надавати роз’яснення щодо застосування положень законів України.

Враховуючи вищезазначені положення Закону України «Про комітети Верховної Ради України», з питань, що порушуються у листі Першого заступника Голови Верховної Ради України Стефанчука Р.О., Комітет зазначив таке.

Повноваження народного депутата України визначаються Конституцією та законами України (частина четверта статті 76 Конституції України). При виконанні своїх повноважень народний депутат України керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі (частина третя статті 1 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Відповідно до статті 80 Конституції України, частини п’ятої статті 10 Закону України «Про статус народного депутата України» народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Главою 9 Регламенту Верховної Ради України визначені положення щодо дотримання дисципліни та норм етики на пленарних засіданнях Верховної Ради України.

Так, у частині четвертій статті 51 Регламенту Верховної Ради України зазначено: «Якщо народний депутат виголошує образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи), головуючий на пленарному засіданні попереджає цього народного депутата про неприпустимість таких висловлювань або припиняє його виступ. Народний депутат або представник депутатської фракції (депутатської групи), на адресу яких були виголошені образливі слова, може звернутися до головуючого на пленарному засіданні з вимогою про надання слова для репліки. Головуючий на пленарному засіданні надає слово для репліки народному депутату або представнику депутатської фракції (депутатської групи) відразу після звернення або після завершення обговорення питання».

Таким чином, народні депутати України відповідно до статті 80 Конституції України, частини п’ятої статті 10, частини першої
статті 27 Закону України «Про статус народного депутата України» несуть відповідальність за образу. У контексті частини четвертої статті 51 Регламенту Верховної Ради України вживаним є словосполучення «образливі слова», виголошення яких на пленарному засіданні Верховної Ради України є неприпустимим з точки зору дотримання народними депутатами України дисципліни та норм етики на пленарних засіданнях Верховної Ради України.

Водночас, Комітет зазначив, що чинне законодавство України не містить визначення понять «образа», «образливі висловлювання».

Відповідно до тлумачення поняття, наданого в Словнику української мови[1], образа – це зневажливе висловлювання, негарний вчинок і таке інше, що спрямовані проти кого-небудь і викликають у нього почуття гіркоти, душевного болю.

У Юридичній енциклопедії [2] наводиться таке визначення поняття образа – це приниження честі і гідності особи, виражене в непристойній формі.
Це вживання інвективної (різкої, лайливої) лексики, застосування непристойних жестів, міміки тощо.

У контексті відповідальності за образу чи наклеп, Комітет звернув увагу, що Кримінальним кодексом України не передбачено такої відповідальності (Кримінальний кодекс Української РСР, прийнятий 1960 року, який діяв до 2001 року, містив положення, що передбачали кримінальну відповідальність за наклеп – стаття 125 «Наклеп» [3] та за образу – стаття 126 «Образа» [4], однак з прийняттям нового Кримінального кодексу України 2001 року дані діяння були декриміналізовані).

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за дрібне хуліганство, тобто нецензурну лайку в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян (стаття 173 КУпАП).

У свою чергу, судова практика розгляду спорів щодо образи, образливих слів (висловлювань), у контексті реалізації особою права на захист своєї ділової репутації та/або захист гідності та честі ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, цивільного, роз`ясненнях Пленуму Верховного Суду [5], на положеннях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР) та рішеннях Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

З одного боку Конституцією України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України). З іншого боку гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (частини перша, друга статті 34 Конституції України).

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про іншу особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Главою 22 Цивільного кодексу України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації
(стаття 299 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Водночас, відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

В абзацах 3, 5 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду від
27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Пленум Верховного Суду у згаданій Постанові зазначив: «Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду».

На підставі аналізу окремих судових рішень у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, спорах про захист честі, гідності та ділової репутації (у зв’язку із висловлюваннями на адресу фізичної особи «образливих слів» чи поширення про фізичну особу «недостовірної інформації») можна зазначити, що Верховний Суд обґрунтовує свої рішення тим, що за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів,
а також тим, що будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. Верховним Судом залишено без змін рішення судів першої чи апеляційної інстанцій у зазначених спорах, а касаційні скарги про скасування таких рішень – без задоволення.[6]

Разом з тим, аналіз судової практики у вказаних спорах, свідчить і про те, що Верховним Судом було залишено без змін рішення судів першої інстанції
(з висновками яких погоджувалися апеляційні суди) про визнання інформації про особу недостовірною, та такою, що принижує її честь та гідність, якщо одна фізична особа висловила суб`єктивну думку на адресу іншої фізичної особи в принизливій та непристойній формі, якщо поширена інформація про особу негативна та образлива у відношенні до неї, тобто така, що порушує її немайнове особисте благо у вигляді честі, гідності та ділової репутації. [7]

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» звертається увага також на особливості поширення інформації стосовно публічних осіб, зокрема «при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв’язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати».

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення від 06 жовтня 2015 року у справі «Карпюк та інші проти України» (Karpyuk and others v. Ukraine)» [8].

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Європейський суд з прав людини підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян [9].

Комітет зазначив, що нормативні документи окремих парламентів світу також регулюють питання щодо неприпустимості вживання парламентарями певних висловлювань та наділяють спікерів повноваженнями у разі вжиття членами парламенту «непарламентських висловлювань». Зокрема, відповідно до Регламенту Палати представників парламенту Австралії поведінку члена палати слід вважати непорядною, якщо член палати, зокрема, використовував неприйнятні слова, спростувати які він відмовився; члени палати не повинні вживати образливих слів ні проти Палати, ні проти парламентаря, ні проти члена судової влади (стаття 89 Регламенту), а всі припущення неналежних мотивів та будь-які особисті роздуми про інших членів палати вважаються вкрай непорядними (стаття 90 Регламенту). У Палаті представників парламенту Австралії спікер може втрутитися, коли образні слова вживає або член парламенту, який звертається до Палати, або будь-який присутній член палати (пункт (a) статті 92 Регламенту). Коли звертається увага Спікера на поведінку члена палати, Спікер повинен визначити, чи є вона образливою чи непорядною (пункт (b) статті 92 Регламенту). Рішення Спікера у таких випадках залежить від характеру слів та контексту, у якому вони були вжиті. Після того, як спікер визначить, що були використані образливі або непристойні слова, він просить, щоб відмовилися від цих слів. [10].

У Палаті громад парламенту Канади спікер бере до уваги тон, манеру та намір того, хто виступає, того, на кого були спрямовані відповідні слова, ступінь провокації та, найголовніше, чи викликали ці зауваження розлад у палати [11].

Разом з тим, положення щодо дотримання народним депутатом України дисципліни та норм етики на пленарному засіданні Верховної Ради України враховують спеціальний статус народного депутата України, в тому числі як особи, уповноваженої на виконання функцій держави. Відповідно до положень частини першої статті 8 Закону України «Про статус народного депутата України», статті 38 Закону України «Про запобігання корупції», народний депутат України у своїй діяльності та при виконанні  своїх повноважень  повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів України, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу; зобов’язаний неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими.

Відтак, враховуючи особливості статусу народного депутата України як представника Українського народу у Верховній Раді України, представника державної влади, особи, уповноваженої на виконання функцій держави,
у частинах першій та другій статті 51 Регламенту Верховної Ради України передбачено положення про дотримання дисципліни та норм етики народними депутатами України на пленарному засіданні Верховної Ради України та заборону народним депутатам України: вносити до залу засідань та використовувати під час проведення пленарного засідання плакати, лозунги, гучномовці, інші предмети, які не мають на меті забезпечення законодавчої діяльності, перешкоджати викладенню або сприйняттю виступу (вигуками, оплесками, вставанням, розмовами по мобільному телефону тощо), вживати образливі висловлювання та непристойні слова, закликати до незаконних дій.

Водночас, положеннями тієї ж таки статті 51 Регламенту Верховної Ради України передбачено право народного депутата України, який вважає, що промовець або головуючий на пленарному засіданні неправильно тлумачить його слова або дії, подати заяву в паперовій формі головуючому на пленарному засіданні з проханням надати йому слово для пояснень чи зауважень (частина третя статті 51), а також право народного депутата України чи представника депутатської фракції (депутатської групи), на адресу яких були виголошені образливі слова, звернутися з вимогою про надання слова для репліки (частина четверта статті 51).

Таким чином народний депутат України, представник депутатської фракції (депутатської групи), на адресу яких були виголошені образливі слова, можуть вимагати у головуючого надання їм слова для репліки, тривалість якої відповідно до частини другої статті 32 Регламенту Верховної Ради України не може перевищувати однієї хвилини. При цьому положеннями частини четвертої статті 51 Регламенту Верховної Ради України обумовлюється, що надання слова для репліки відбувається або відразу після звернення, або після завершення обговорення питання, але в будь-якому випадку до початку голосування з відповідного питання. Натомість, Регламент Верховної Ради України не визначає форми звернення народного депутата України до головуючого[12].

У свою чергу, повноваження головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України попереджати народного депутата України про неприпустимість його образливих висловлювань, припиняти виступ такого народного депутата України, випливають із повноважень, наданих Голові Верховної Ради України в контексті ведення засідань Верховної Ради України з дотриманням вимог Регламенту Верховної Ради України, організації роботи Верховної Ради України (пункти 1 та 2 частини другої статті 88 Конституції України, пункт 1 частини першої статті 78 Регламенту Верховної Ради України), повноважень Першого заступника чи заступника Голови Верховної Ради України, якому доручається ведення пленарних засідань Верховної Ради України (частина друга статті 27, пункт 4 частини першої статті 80 Регламенту Верховної Ради України), обов’язків головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України щодо вжиття заходів дотримання норм Конституції України та Регламенту Верховної Ради України всіма присутніми на пленарному засіданні Верховної Ради України, вжиття заходів для підтримання порядку на пленарному засіданні Верховної Ради України, утримання від коментарів та оцінок щодо промовців та їх виступів, крім випадків порушення норм депутатської етики (пункти 1, 10, 11 частини першої статті 27 Регламенту Верховної Ради України).

Таким чином, головуючий на пленарному засіданні, виходячи із наведених вище повноважень, при здійсненні попередження народного депутата України про неприпустимість його висловлювань та/або припинення його виступу (частина четверта статті 51 Регламенту Верховної Ради України) самостійно визначає, чи є виголошені слова образливими.

У положеннях частини четвертої статті 51 Регламенту Верховної Ради України не деталізовано, які персональні дані має містити інформація про народного депутата України, депутатську фракцію (депутатську групу),
на адресу яких були виголошені образливі слова. Водночас, виходячи із положень інших статей Регламенту Верховної Ради України, що передбачають зазначення відомостей про народного депутата України чи його посаду, депутатську фракцію (депутатську групу), представника депутатської фракції (депутатської групи) (пункт 10 частини першої статті 12, пункти 1-5, 7 частини першої статті 30, пункти 1-3, 5 частини першої статті 31, частина друга статті 54, частина перша статті 60) такими відомостями, передовсім є прізвище, ім’я, по батькові народного депутата України і відповідно повна (або, за наявності, скорочена) назва депутатської фракції (депутатської групи). Крім того, зважаючи на положення статті 8 Закону України «Про статус народного депутата України», що визначають обов’язок народного депутата України поважати честь і гідність, зокрема, інших народних депутатів України, службових та посадових осіб відомостями, що персоніфікують народного депутата України, на адресу якого виголошені «образливі слова» можуть бути відомості про його посаду (на зразок посади голови відповідного комітету чи депутатської фракції (депутатської групи).

Водночас, аналіз практики застосування частин четвертої, п’ятої статті 51 Регламенту Верховної Ради України (під час розгляду Комітетом питань про дотримання дисципліни та норм етики народними депутатами України на пленарному засіданні) свідчить про те, що розгляд такого питання може здійснюватися за заявою народного депутата України (депутатської фракції (депутатської групи), які вважають, що саме на їх адресу на пленарному засіданні Верховної Ради України були виголошені образливі слова.

У розвиток зазначеного вище, Комітет звернув увагу на те, що відповідно до положень частини п’ятої статті 51 Регламенту Верховної Ради України, у разі, якщо народний депутат України, депутатська фракція (депутатська група), на адресу яких були виголошені образливі слова, вважають, що конфлікт не вичерпано і порозуміння між народними депутатами України не досягнуто, то вони подають заяву до комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, який розглядає це питання на своєму засіданні. Таким чином чітко визначено форму звернення до комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, – заява, а також суб’єктів такого звернення – народний депутат України, депутатська фракція (депутатська група).

Натомість Регламентом Верховної Ради України не передбачено, що з питання щодо висловлювань народних депутатів України на пленарному засіданні Верховної Ради України до комітету має звертатися головуючий на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Підсумовуючи зазначене вище, на підставі системного аналізу положень статей 28, 32, 38, 68, 76, 80, 88 Конституції України, статей 1, 8, 10, 27 Закону України «Про статус народного депутата України», статей 12, 27, 30, 31, 32, 51, 78 Регламенту Верховної Ради України, у контексті реалізації положень статті 51 Регламенту Верховної Ради України, можна вважати, що:

·                    «образливими словами (висловлюваннями)» можуть бути виголошені народним депутатом України під час виступу на пленарному засіданні Верховної Ради України зневажливі слова, які, на думку головуючого та/або народного депутата України, депутатської фракції (депутатської групи), на адресу яких виголошені такі слова, і з точки зору дотримання народними депутатами України дисципліни та норм етики на пленарному засіданні Верховної Ради України, є  неприпустимими;

·                    визначення виголошених народним депутатом України висловлювань такими, що є неприпустимими чи образливими, здійснюється головуючим на пленарному засіданні Верховної Ради України, який має право попереджати народного депутата України про неприпустимість його висловлювань та/або припиняти виступ цього народного депутата України;

·                    у разі виголошення образливих слів на «адресу» народного депутата України чи депутатської фракції (депутатської групи) можуть бути згадані прізвище, ім’я  народного депутата України або відповідно назва депутатської фракції (депутатської групи), або посада народного депутата України у відповідному комітеті Верховної Ради України чи депутатській фракції (депутатській групі);

·                    народний депутат України, депутатська фракція (депутатська група), відповідно прізвище, ім’я чи назва якого/яких були згадані у виступі іншого народного депутата України, чи які вважають, що саме на їх адресу були виголошені образливі слова, мають право на звернення до головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України про надання їм слова для репліки;

·                    комітет, до предмета відання якого належать питання регламенту, розглядає питання дотримання народними депутатами України дисципліни та норм етики на пленарних засіданнях Верховної Ради України, на підставі поданої заяви народного депутата України (народних депутатів України) чи депутатської фракції (депутатської групи), на адресу яких були виголошені образливі слова (якщо вони вважають такі слова образливими, а конфлікт не вичерпано і порозуміння між народними депутатами України не досягнуто).

Голова Комітету                                                                                С.В.КАЛЬЧЕНКО

[5] Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи / Пленум Верховного Суду України. – Постанова від 27.02.2009 № 1 (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v_001700-09#Text).