РОЗ’ЯСНЕННЯ

 

Про застосування статті 35 Закону України

 

«Про статус народного депутата України»

 

(ухвалене на засіданні Комітету 18 грудня 2018 року (протокол № 137)

 

 

 

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 13, частини першої статті 17, частини третьої статті 21, статті 24 Закону України «Про комітети Верховної Ради України», Постанови Верховної Ради України «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України восьмого скликання» в порядку аналізу практики застосування державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами Конституції та законів України з питань, віднесених до предмета відання, Комітет має право надавати роз’яснення щодо застосування положень законів України.

 

Законом України, що визначає статус (права, обов’язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень, є Закон України «Про статус народного депутата України».

 

Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України «Про статус народного депутата України» держава гарантує народному депутату України забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень.

 

Серед основних гарантій діяльності народних депутатів України (Розділ ІV Закону України «Про статус народного депутата України») передбачено, що народному депутату України протягом всього строку виконання депутатських повноважень щомісячно відповідно до положень статей 23 і 35 вказаного Закону видаються кошти для компенсації вартості проїзду, оренди житла або винайму готельного номера, а також відшкодовуються витрати, пов'язані з виконанням депутатських повноважень, у розмірі місячної заробітної плати народного депутата України, що не підлягають оподаткуванню (частина четверта статті 32 Закону України «Про статус народного депутата України»).

 

Так, у чинній редакції статті 35 «Забезпечення народних депутатів України жилими приміщеннями» вказаного Закону зазначено: «У витратах на забезпечення діяльності Верховної Ради України передбачаються кошти на оренду житла або винайм готельного номера. Народному депутату на оренду житла або винайм готельного номера на підставі його заяви та копії документа, до якого внесені відомості про місце його проживання, Апаратом Верховної Ради України щомісячно видаються кошти в розмірі, встановленому кошторисом Верховної Ради України для компенсації вартості оренди (винайму). Право на отримання таких коштів мають народні депутати, не забезпечені житлом у місті Києві, і місце їх проживання, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Київ».

 

Комітет зауважив, що в ході аналізу практики застосування наведених вище положень Закону України «Про статус народного депутата України» має місце правова невизначеність терміну «забезпечені житлом в місті Києві» в контексті реалізації народними депутатами України права на отримання компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера.

 

Із прийняттям змін до Закону України «Про статус народного депутата України» (згідно із законами від 28.02.2014 № 836-VІІ та від 03.06.2014 № 1301-VІІ) суттєво змінено порядок створення народному депутату України належних житлових умов.

 

До внесення змін до статті 35 Закону України «Про статус народного депутата України» створення народному депутату України належних житлових умов, незалежно від місця їх проживання, здійснювалося шляхом: виплати народному депутату України одноразової грошової компенсації витрат на створення належних житлових умов (частини друга – третя статті 35), отримання народним депутатом України службового жилого приміщення (частини сьома – десята статті 35) чи жилого приміщення для постійного проживання (частина перша статті 35), народному депутату України до надання грошової компенсації, або службового жилого приміщення, або жилого приміщення для постійного проживання надавався номер у готелі для проживання його і членів його сім'ї,  який оплачувався за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України (частина п’ята статті 35) (положення статті 35 у редакції Закону України «Про статус народного депутата України» від 02.03.2001 № 2328-III із змінами, внесеними згідно із Законом України від 12.09.2002                           № 144-ІV). Тобто на той час Закон передбачав використання народним депутатом України одного із способів створення належних житлових умов, при цьому забезпечення одним із цих способів виключав можливість використання іншого. Водночас, надання грошової компенсації чи жилого приміщення для постійного проживання в місті Києві здійснювалося для тих народних депутатів України, які не були забезпеченими житлом у місті Києві або їх жилі приміщення були непридатними для проживання.

 

На сьогодні реалізація народним депутатом України права на створення належних житлових умов, у зв’язку із внесенням у 2014 році змін до статті 35 Закону України «Про статус народного депутата України» (Закон України від 03.06.2014 № 1301-VІІ), здійснюється лише шляхом виплати компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера тим народним депутатам України, які не забезпечені житлом в місті Києві, і місце їх проживання, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Києва.

 

Для визначення права народного депутата України на отримання коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера народний депутат України має, зокрема, бути «не забезпеченим житлом в місті Києві» і місце його проживання відповідно до реєстрації має знаходитися на відстані понад 30 км від меж міста Києва.

 

При цьому, положеннями Закону України «Про статус народного депутата України» не передбачено повторне (або щомісячне) надання народним депутатом України документів для отримання коштів на оренду житла або винайм номера в готелі, такі документи подаються ним одноразово для підтвердження того, що народний депутат України має право на таку компенсацію, тобто дійсно не забезпечений житлом в місті Києві і місце проживання якого, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Києва. Крім того, Законом не передбачено підстав та порядку припинення таких виплат народному депутату України, разом з тим, на практиці, яка склалася протягом поточного (восьмого) скликання Верховної Ради України, припинення виплат народному депутату України на оренду житла або винайм готельного номера здійснюється на підставі поданої ним заяви до Апарату Верховної Ради України.

 

Виходячи з практики застосування у попередніх скликаннях Комітетом критерію забезпечення житлом у місті Києві та ґрунтовного системного аналізу положень Конституції України, Житлового кодексу Української РСР, інших законів України, Комітет зазначив таке.

 

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

 

Крім того, у абзаці другому пункту 3.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року № 15-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянки Власової Ганни Іванівни щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (про безоплатну приватизацію житла), зокрема зазначається: «Одним із конституційних прав громадян є право на житло. Гарантіями здійснення цього права є обов’язок створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; надання державою та органами місцевого самоврядування відповідно до закону житла безоплатно або за доступну плату (частини перша, друга статті 47 Основного Закону України)».

 

У розвиток вказаних конституційних положень у статті 9 Житлового кодексу Української РСР визначено житлові права громадян, серед яких право громадян на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених  законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів; забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

 

Виходячи із зазначеного, громадяни можуть забезпечуватися житлом зазначеними вище способами:

 

одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або

громадського житлового фонду (за умови, якщо громадянин є таким, що потребує поліпшення житлових умов) приватизації такого житла[1],; індивідуального будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

 

Крім того, окремим категоріям громадян може надаватися службове житло. Для народних депутатів України право на отримання службового житла було передбачено статтею 35 Закону України «Про статус народного депутата України» (до внесення змін згідно із законом від 28.02.2014 № 836-VІІ).

 

Положеннями статті 46 Житлового кодексу Української РСР передбачено надання жилих приміщень поза чергою особам, обраним на виборну посаду, коли це зв’язано з переїздом в іншу місцевість. А статтею 118 Кодексу визначено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

 

Комітет зазначив також, що чинне законодавство України містить нормативні акти, якими визначаються надання службового житла за місцем роботи, порядок виплат грошової компенсації в контексті створення житлових умов, зокрема, суддям, працівникам державних органів, військовослужбовцям тощо. А саме, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у статті 138 передбачено забезпечення житлових умов судді, який потребує поліпшення цих умов шляхом надання службового житла; Законом України «Про прокуратуру» у статті 83 передбачено прокурору, який потребує поліпшення житлових умов забезпечення службовим житлом за місцем знаходження прокуратури; Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено забезпечення державою військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією; постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок виплати та визначення розміру грошової компенсації поліцейським за найм ними житла (від 24.10.2018 № 866).

 

Питання забезпечення громадян житлом тісно пов’язане з поняттям достатності за розміром для проживання житла – норми жилої площі у розмірі 13,65 квадратних метрів (для міста Києва – 9 квадратних метрів) на одну особу (стаття 47 Житлового кодексу Української РСР). Водночас, вказаний норматив враховується здебільшого при визначенні права особи на поліпшення житлових умов, взяття такої особи на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, визначенні розміру жилого приміщення, що надається громадянам з державного фонду.

 

Визначення поняття житла наводиться у статті 379 Цивільного кодексу України, відповідно до якої житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. У свою чергу житловий будинок як об'єкт права власності – це  будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (стаття 380 ЦК України), садиба як об'єкт права власності – земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями (стаття 381 ЦК України), квартира як об’єкт права власності – це ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (стаття 382 ЦК України).

 

Поняття «житло» не лише встановлює перелік об'єктів, що можуть визнаватися житлом (житловий будинок, садиба, квартира), а й визначає конкретні ознаки, яким воно має відповідати, й відсутність яких зумовлює неможливість віднесення такого приміщення до складу житлових.

 

Першою ознакою є призначення для проживання в ньому людини, що засвідчує приналежність житла до житлового фонду України.

 

Так, відповідно до статті 4 Житлового кодексу Української РСР, житловий фонд утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

 

Іншою ознакою є придатність житла для проживання в ньому людини, що також регламентується житловим законодавством України. Зокрема, відповідно до Закону України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» непридатні для проживання будинки – це жилі будівлі, які відповідно до законодавства визнані аварійними або ветхими.

 

Крім того, вимога до придатності житла – це відповідність житла архітектурним, містобудівним стандартам, правилам, які встановлені у законах України «Про архітектурну діяльність», «Про землеустрій», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», «Про основи містобудування» і «Про регулювання містобудівної діяльності». На підставі аналізу цих актів можна стверджувати, що відповідність житла архітектурним, містобудівним вимогам, стандартам включає в себе наявність законно відведеної під будівництво земельної ділянки, будівництва житла за затвердженим проектом, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів житла; реєстрація права власності на об’єкт містобудування.

 

Відповідно до визначень понять, наведених у додатку Б Державних будівельних норм України «Будинки і споруди. Житлові будинки»  (ДБН В.2.2-15-2005, затверджено Наказом Держбуду України від 18.05.2005 № 80 та надано чинності Наказом Держбуду України від 28.09.2005 № 175) житлове приміщення – опалюване приміщення, розташоване у надземному поверсі, призначене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-епідеміологічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та  іонізуючого випромінювання.

 

Іншими словами придатність житла для проживання в ньому людини означає, що житло має відповідати всім будівельним, архітектурним, санітарним, пожежним та іншим нормам, завдяки яким можливе безпечне проживання в ньому людини.

 

Таким чином, аналіз практики застосування положень статті 35 Закону України «Про статус народного депутата України», інших законів України дозволяє дійти висновку, що право отримувати передбачені статтями 32, 35 Закону України «Про статус народного депутата України» (у редакції Закону від 03.06.2014 № 1301-VІІ) кошти в розмірі, встановленому кошторисом Верховної Ради України, для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера мають «не забезпечені житлом у місті Києві народні депутати України», які на день подання заяви та копій документів, передбачених частиною першою статті 35 цього Закону до Апарату Верховної Ради України, не мають у місті Києві власного житла (окремого жилого приміщення, призначеного та придатного для постійного проживання у ньому), винаймають житло на підставі договору житлового найму, проживають у гуртожитках чи у приміщенні, що не відповідає встановленим  санітарним і технічним вимогам тощо.

 

Враховуючи те, що у законодавстві відсутнє чітке визначення терміну «не забезпечені житлом», що використовується у контексті статті 35 Закону України «Про статус народного депутата України», а його правозастосування ґрунтується на положеннях низки нормативно-правових актів, посилання на які, зокрема, йдеться у роз’ясненні, Комітет вважає за необхідне ініціювати народними депутатами України – членами Комітету внесення змін до статті 35 Закону України «Про статус народного депутата України».

 

 

 

 

 

Перший заступник

 

         голови Комітету                                                         П.В. ПИНЗЕНИК

 

 

 

 

 

 
Повернутись до списку публікацій

Версія для друку

Ще за розділом


“Роз'яснення Комітету”

27 червня 2023 11:46
12 серпня 2022 20:30
Роз’яснення з питань реалізації положень статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР, щодо оплати праці помічників-консультантів тих народних депутатів України, які без поважних причин не здійснюють свої депутатські повноваження (ухвалене на засіданні Комітету 12 серпня 2022 року (протокол № 123)
30 червня 2022 15:41
Роз’яснення з питань реалізації положень статей 2, 20, 34 Закону України «Про статус народного депутата України», ч 3 ст 26 Регламенту Верховної Ради України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, щодо строку повноважень народних депутатів України та термінів надання відпусток для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку народним депутатам України, пом-консул нар деп України та працівникам патронатних служб Апарату Верховної Ради України
28 квітня 2022 12:01
28 квітня 2021 17:06
22 липня 2020 14:29
10 червня 2020 14:33
21 лютого 2020 15:01
09 грудня 2019 11:49
06 червня 2019 16:00